Заснули мальви біля хати.
 Їх місяць вийшов колихати.
 І тільки мати не засне, мати не засне
 жде вона мене.
 І тільки мати не засне, мати не засне
 жде вона мене.

 Ой мамо рідно, ти мене не жди.
 Мені в наш в дім ніколи не прийти.
 З мойого серця мальва проросла
 і кров’ю зацвіла!

 Не плач же мамо, ти ж бо не одна!
 Багато ж мальв насіяла війна!
 Вони шепочуть для тебе восени:
 “Засни… засни… засни… засни…”

 У матерів є любі діти.
 А у моєї тільки квіти.
 Самотні квіти під вікном, квіти під вікном
 заснули вже давно.
 Самотні квіти під вікном, квіти під вікном
 заснули вже давно.

 Як зійде сонце, вийди на поріг –
 і люди вклоняться тобі до ніг.
 Пройдися полем, мальви буйних лук
 торкнуться твоїх рук.

 Життя як пісня, що не відзвенить!
 Як мальви, знов для тебе буду жить.
 Якщо ж я ласку не встигла принести,
 прости… прости… прости… прости…