НIЧ ЯКА МIСЯЧНА
Песня из к/ф "В бой идут одни "старики"
Hiч яка мiсячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди коханая, працею зморена
Хоч на хвилиночку в гай.
Ти ж не лякайся, що нiженьки босиi
Топчуть холодну росу.
Я ж тебе рiдная аж до хатиноньки
Сам на руках вiднесу.
Сядемо вкупочцi бiля хатиноньки
i над панами я пан.
Глянь, моя рибонько, срiбнею хвилею
Котиться в полi туман.
"Народный" вариант стихотворения М.П. Старицкого
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочцi тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срiбною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо незмiряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босi
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою:
Нiчка поклала всiх, соном окутала, -
Анi шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знудженi працею, -
Нас не сполоха їх смiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за грiх?
Михаил Петрович Старицкий
ВИКЛИК
Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай...
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною -
І над панами я пан...
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелеться полем туман;
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;
Небо незміряне всипано зорями -
Що то за Божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.
Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько:
Тепло - ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;
Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала -
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх...
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання - за гріх
