Річенька тихо вербі шептала,
Що вона місяць в воді купала,
Що вона в плесах його ховає,
Що вона щиро його кохає.
Верба зітхнула й тихо сказала:
Щоб річка місяця та й не кохала,
Бо красень-місяць за одну нічку
Пестить і ніжить не одну річку.

А він в дарунок їй зорі носить,/
А він цілунок у неї просить,/
А він для неї на небі сяє,/
Крім неї більше річок не знає./
/двічі

Річка в коханні про все забула
І слів подруги – верби не чула.
Довго чекала – не дочекалась,
Мала надію і сподівалась.

Приспів 2 рази