1. В цих лісах безборонно гасають вовки, наче рейнджери.
Заблоковану зону обходить здаля навіть дощ.
Лиш тутешні зозулі, що звуться «лічильники Гейгера»,
Не роки обіцяють, а числа рокованих доз.
І шаманської ночі безоокого чорного місяця,
Коли землю, як в саван, загорне вологий туман.
На задалених цвинтарях в небо обвуглене світяться
Сизо цинковим одцвітом горбики чорнобилян.
Приспів.
Бо ніщо не забудеться: ані імення, ні дати.
Ми-не тіні, Ми-душі віднині вовік молоді.
І коли небеса возвістують годину відплати,
Ми посвідчимо вашу байдужість на Страшнім Суді!
2. Так оглухло і тоскно, і так одиноко-пустельно.
Тільки раптом із ночі дитям заголосить сова.
Тільки Діва Пречиста із профілем Ліни Костенко
У простуженій церкві собою маля зігріва.
Тільки тіні шістьох, спопелілих за всіх у четвертім,
Припадають до вікон волають устами біди.
- Та озвітеся ж, люди! Як що ви забули про мертвих,
То живим пострадальцям подайте хоч кухоль води!
Приспів.
Бо ніщо не забудеться: ані імення, ні дати.
Ми-не тіні, Ми-душі віднині вовік молоді.
І коли небеса возвістують годину відплати,
Ми посвідчимо вашу байдужість на Страшнім Суді!
Програш.
Бо ніщо не забудеться: ані імення, ні дати.
Ми-не тіні, Ми-душі віднині вовік молоді.
І коли небеса возвістують годину відплати,
Ми посвідчимо вашу байдужість на Страшнім Суді!
